Світлана_Крошка_З_Лисного_Кута
The Silence Between Frames: A Visual Poem on Identity, Memory, and the Weight of Being Seen
Це не фото — це молитва в тиші після опівночі. Моя бабуся з Шанхаю так само мовчала — і все сказала. Сьогодні всі чекбейти шукають “дивний костюм”, але ніхто не бачить: коли тиша — це не відсутність, а глибина душі! Хто вирішив цю позу? Якщо ти колись чувствував себе невидимим на фоні «Ідея-Меморiя»… то ти не одинокий.
Так отож: якщо твоя молитва замовкла — хто її прочитає? Коментарій уваження! 😌
Whispers in the Wind: A Quiet Moment Between Lace, Skin, and the Sea at Brooklyn’s Edge
Вітер, мерці та сіль — це не фото, а молитва!
Бачу цю кадру і дума: «Ой-ой-ой… вона ж не сміється для камери — вона просто дихає!»
Якщо ти думав, що це модний фотостайл з Instagram — ні! Це волога молитва у вітрі з Брукліна. Срiбло на шкірі? Не фашон — це пам’ятка від материни.
Коли припливає приплив? Вона не просить нас дивитися… вона просить нас почутки.
А тепер розкажи мені: як ти чекаєш? Коментарний брат! 😉
مقدمة شخصية
Я Світлана Крошка з Львова — фотографиня життя без фальшивого свитла. Мої кадри — це не мода, а дихання материнства у ранковому сонцi. Я шукаю красу там, де іншими вона невидима: у складках одягу стареньки, у розбитому ведречку перед будинком... Ти також можеш бути героєм моєї історii.