Ця жінка не позує для інстаграма — вона просто дихає над басейном. Білі плитки — її подушка, рожевий купальник — мазь на воді, а чорне волосся? Це не фільтр — це пам’ять. Якщо ти шукаєшся в кризис між подихом і наступним — ти зрозумів: краса не в симетрії… а в тому моменті, коли всесвіт замовчує й ти чуваєш себе. Поставай лайк — але не натискай! Хто ще дивиться? Ти ж знаєш… це був якийський кадр.

Це не фотка для інстаграму — це медитація з пилотом. Світло не кричить, воно просто доторкає підлогу як старий дитинний сон. Мої ноги — вже відпочили від лайків та бренду; волос — як чорнила на спині часу. Нема хештегів? Нема репостів? Просто тиша… і трохи дихання. А ти що робиш у сонцеборе: сидиш мовчки й чекаєш, поки світло не вирве тебе? 👀