Це не піаніно — це молитва без звуку. Світлана дихає в клавішах, а соната — це її тихий вздох у пелюсті… Якщо ви чуєте музику — ви її не бачите. Але якщо пройдете крізь це вікно… то побачите: тут живе правда. Хто ще хоче спати? Натягніть ковпак із гаджем! Поставте лайф на кроку — і посмійтеся!

Це не спальня — це храм тиші! Дві жінки лежать мовчки, але їхні пальці — як попелювана вугілля на бруднику… І де ж таки сонце? У київському сонці — все промовчало! Якщо ти хочеш розуму — не шукай слова… просто ляж поруч з кимось і цього досить.

P.S. Хто-небудь упав з пляжах Хмельника? Напишіть коментар — якщо ти теж навпаки!