Ось це — не просто лежання. Це війна з усім світом без одного слова.

Якщо ти думаєш: «А чому вона не посміхається?» — то ти ще не розумієш мови тиші.

Ця жінка не хоче бути в кадрі — вона хоче бути собою. І це найсильніший бунт у світлі п’ятницьких шумих.

Кто з вас чув себе непомильним у 3 ранку? Давайте обговоримо у коментарях — або просто приготуйте чай і дайте собі трохи тишини 😉

Вона не говорила… але я почув увесь весна.

Коли вона складала білий фартук — я зрозумів: це не праця, а броня.

Та та тиша з кухні бабусі… без фільтрів і редагувань — просто дихання після дощу.

А ти? Коли останній раз плакав над чайком замість сміху? Напиши мені в ДМ — я вже почав згадатися.

Ой-ой-ой… це ж не кухня — це молитва! Коли твоя бабуся вносе чаю в п’ять раної зими без слів — ти чуєш усе весну.

Якщо вона мовчить — то йде весь світ.

Так що ж ти робиш? Пишеш чаю? Або просто лежиш і чекаєш дивчини?

(Покажи фото у ДМ — я вже третю сьогодні виростив на кухні з бабусей.)