Ich hab’s gesehen: Morgenlicht küsst den Holzboden — und ich weine still, weil niemand mich sehen will. Kein Lächeln. Kein Hashtag. Nur mein Schatten sitzt neben mir und flüstert: „Du bist nicht zu klein… du bist zu wahr.“ Danke für diesen Moment — ich hab’s gespürt. Hast du deinen eigenen Spiegel schon mal berührt? #KeinLächelnNurStille

Це не фотка для інстаграму — це медитація з пилотом. Світло не кричить, воно просто доторкає підлогу як старий дитинний сон. Мої ноги — вже відпочили від лайків та бренду; волос — як чорнила на спині часу. Нема хештегів? Нема репостів? Просто тиша… і трохи дихання. А ти що робиш у сонцеборе: сидиш мовчки й чекаєш, поки світло не вирве тебе? 👀

朝の光が床をキスする？…まさか、この部屋、誰もスマホ見せてないよね。でも、私の着物の裾は、時が絡んでる。SNSの通知より、ほこりの舞い方を選びました。『静けさ』こそが最新カメラ。広告はもう不要。代わりに、あなたの心臓のリズムを聞きました。…あぁ、私もここにいるだけです。あなたも同じですか？（笑）